Переселення мешканців Чернігівщини на Північний Кавказ у 30-50-х рр. ХІХ ст.

Abstract

У зв’язку з обґрунтовано підвищеним інтересом до етнічної проблематики на сучасному етапі розвитку науки та до різних аспектів міжнаціональних відносин, посиленої уваги вимагає висвітлення питання стосовно основних етапів формування етнічної території українців, а також утворення чи зникнення ареалів їхнього компактного й дисперсного розселення за межами України. Метою цієї статті є дослідження динаміки переселення мешканців Чернігівської губернії на Північний Кавказ у 30–50-х рр. ХІХ ст., визначення тенденцій у зростаннях та спадах міграцій чернігівських селян та козаків на тлі загальноісторичних процесів, які відбувалися в Україні та світі. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та об’єктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час з’ясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та об’єктивності; вони представлені загально-науковими методами аналізу й синтезу та спеціально історичними методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджено перебіг процесу міграцій населення Лівобережної України на Північний Кавказ у другій чверті ХIX ст. та наслідки цього переселення. Спираючись на опрацьовані матеріали, можемо зробити такі висновки. Українські переселенці, долаючи всі труднощі, сприяли зростанню населення й інтенсивному господарському освоєнню кавказьких регіонів, забезпечували при цьому охорону південних рубежів Російської імперії. За час від першого масового переселення українців й до 60-х рр. ХІХ ст., тобто приблизно впродовж 50 років, населення Північного Кавказу збільшилося майже у 5 разів. З цього часу тут формується українська етнічна група, основу якої складали колишні запорізькі козаки й селяни з України, переважно з Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини та Київщини.