Зміст релігійного виховання за іспанськими педагогічними трактатами межі ХІХ – ХХ ст.

Abstract

У статті представлено результати аналізу змісту релігійного виховання, відображеного в низці педагогічних трактатів, виданих відомими освітянами в різних куточках Іспанії в 1890–1900-х роках. У цих працях, призначених для підготовки вчителів шкіл початкового навчання, релігійне виховання визначалося як найважливіший напрям виховання людини, що передовсім пов’язано із законодавчим закріпленням обов’язковості вивчення католицької доктрини в іспанських школах. Автори педагогічних трактатів – добре знані й шановані викладачі вчительських шкіл: П. де Алькантара Гарсія, Р. Бланко Санчес, П. Креспі, П. Діас Муньос, П. Мартінес Палао, Х. Фернандес-Хіменес та інші, намагалися детально схарактеризувати цілі, зміст, засоби й методи релігійного виховання, що б могло стати при нагоді шкільному вчителеві. На переконання іспанських педагогів, релігійне виховання мало насамперед розкрити й розвинути духовну природу людської особистості; воно мало вплинути на формування релігійної свідомості учнів, їхніх почуттів і ставлень до дійсності. Релігійне виховання учнів іспанських шкіл початкового навчання мало ґрунтуватися передусім на навчанні основ католицької релігії, себто на вивченні Священного писання. Релігійне виховання передбачало, що школярі, по-перше, будуть озброєні знаннями про Божественне започаткування світу, про сутність Божественного, матимуть елементарні уявлення про основні події, описані в Біблії; по-друге, почнуть виявляти особливі почуття – віру в Бога і любов до нього, співчуття до ближнього, прощення, милосердя; нарешті, у своїй поведінці прагнутимуть чинити добрі справи й дотримуватися всіх релігійних і моральних обов’язків, прописаних у християнському ученні. В іспанських педагогічних трактатах межі ХІХ–ХХ ст. зверталася особлива увага їх авторів на обов’язковому підкріпленні теоретичного навчання основ релігії практичним навчанням, зокрема заучуванням і використанням у повсякденному житті молитов, відвідуванням і прослуховуванням церковної меси, виконанням церковних співів і певних релігійних обрядів. Це мало сприяти ознайомленню школярів з устроєм церкви й поступовому прилученню їх до церковного життя.