Виміри моральності людини в іспанській педагогічній думці на межі ХІХ – ХХ ст.

Abstract

У статті здійснюється аналіз проблеми моральності людини в іспанській педагогічній думці на межі ХІХ – ХХ ст. Показано, що іспанські педагоги феномен моральності людини досліджували у трьох вимірах – аксіологічному, гносеологічному, праксеологічному. В аксіологічному вимірі моральність людини інтерпретувалася як необхідна умова досягнення «тимчасового» (земного) і «вічного» (небесного) щастя. У гносеологічному вимірі моральність людини – індикатор розвиненої у неї моральної свідомості – здібності розрізняти добро і лихо, доброчесність і порок, святість і гріховність. У праксеологічному вимірі моральність людини – вільне вчинення добрих справ, що включає свідоме виконання людиною моральних обов’язків перед Богом, перед іншими людьми, перед собою.