Антитоталітарні виміри естетичного розвитку українського ігрового кіно

Abstract

Сьогоднішні культурні практики вимагають внесення коректив до історії українського кіно, адже останнє десятиліття, упродовж якого розгорнуто активну декомунізацію, породило нові оцінки класичних і посткласичних кінематографічних фактів. Український кінематограф, який з’явився на переламі різних історичних епох, міг, не втрачаючи експериментального художнього потенціалу, використовуватися як в якості інструмента соціалістичної пропаганди, так і бути прихованим маніфестом проти владного істеблішменту та його потестарного дискурсу. Упродовж радянської доби окремі митці чинили спротив, свідомо чи несвідомо десакралізуючи комуністичні ідеологеми та повертаючи свідомість глядача у лоно загальнолюдських і національних цінностей. Після отримання Україною незалежності наші кінематографісти одержали значно більше свободи у висловленні власних думок, змогли обмінюватися досвідом із європейськими колегами. Тим не менш, пошук шляхів авторської антитоталітарної кіно естетики триває [3, 7].