Краса людського єства: аскетико-естетичне осмислення

Abstract

Ретельний аналіз богословської спадщини мислителів-аскетів Візантії уможливлює уникнення розгляду ортодоксальної аскетичної (і, відповідно, аскетико-естетичної) традиції як “антисоматичної”. Звеличуючи духовну красу людини, естетика аскетизму, водночас, не сповідує радикальної негації до тілесної краси. Закликаючи до обережного ставлення до чуттєво прекрасного, проповідники аскези вдаються й до, зокрема, оспівування особливо прикметної соматичної краси праведної особистості, а власне аскетичний заклик до пошуку моральної досконалості виступає й закликом до ствердження в істинно прекрасному всього людського єства