Єдність етичних і естетичних смислів в аскетичній проповіді катарсису та мімезису

Abstract

Ретельне дослідження візантійської естетики аскетизму дозволяє зробити висновок про її органічний зв’язок із цариною теолого-етичних ідей. Яскраві приклади виявлення такого зв’язку ми зустрічаємо в аскетичному вченні про очищення (катарсис) єства людини та посильне наслідування (мімезис) нею властивостей Найвищого Єства. З точки зору візантійських проповідників духовного подвижництва, релігійно-містичні катарсис та мімезис виступають засобами ствердження в особистості істинної краси, ведуть її до преображення й уможливлюють споглядання Краси Абсолютної та спілкування з Нею. Через очищення й наслідування Бога людина відновлює природну красу свого єства – красу, замислену Найвищим Митцем. Врахування відповідних думок, висловлених свв. Василієм Великим, Григорієм Богословом, Григорієм Нісським, Ісааком Сиріном та іншими мислителями-аскетами Візантії, допомагає усвідомленню органічної єдності етичних та естетичних смислів у межах православної аскетики.