Актуальність методу розвитку талантів С. Судзукі в українській музичній педагогіці

Abstract

У статті аргументовано доведено спорідненість методу С. Судзукі для вітчизняної музичної культури. Проаналізована очевидна схожість педагогічних концепцій японського викладача і Г. Нейгауза з питань: створення музичного середовища, розвитку музичної пам'яті дітей, комбінування індивідуальних та групових занять, постійного слухання музики. Вказано на паралелі між педагогічними теоріями А. Артоболевської і С. Судзукі стосовно: раннього початку навчання, допомоги батьків, єдиного репертуару, сприятливого соціального середовища, покрокового підходу, багаторазових повторень музичних творів. Автор звертає увагу на схожість головних принципів музичного навчання П. Столярського і С. Судзукі, таких як: початок музичної освіти у ранньому віці, залучення батьків, спостереження за грою інших учнів, групові заняття, дисципліна при навчанні, повторюваність при прослуховуванні музичних творів, концертна діяльність, донотне навчання. Акцентується увага на тому, що обидва видатних педагога започаткували у своїх країнах мережу музичних шкіл, яка у С. Судзукі поширилась на 49 країн світу. Автор підкреслює очевидну схожість поглядів С. Судзукі і методик А. Рубінштейна та К. Черні, які багато працювали над технікою виконавства при грі на фортепіано. У статті пропонується використовувати метод С. Судзукі разом з іншими методиками раннього музичного навчання дітей такими як: Р. Штайнера і Е. Жака-Далькроза; при викладанні у вищих педагогічних закладах