Постать Рамона Руїса Амадо в рецепції Лоренсо Лузуріаги

Abstract

Для педагогічних праць Лоренсо Лузуріаги (Lorenzo Luzuriaga Medina) (29.10.1889, Вальдепеньяс – 23.12.1959, Буенос-Айрес) в “аргентинський” період діяльності (після 1939 року) дуже характерною була центрація на педагогічній спадщині та творчості визначних освітян. Окреслюючи значення внеску певної персоналії у розвиток національної та світової педагогіки, Лоренсо Лузуріага передусім наголошував на новаторських ідеях та досвіді освітянина. У найзагальніших рисах постать видатного іспанського педагога-богослова Рамона Руїса Амадо (Ramon Ruiz Amado Contreras) (14.1.1861, Кастельо-де-Ампурьяс – 13.12.1934, Барселона) Лоренсо Лузуріага характеризував в одній із останніх своїх праць – “Педагогічному словнику” (Буенос-Айрес, 1960). Зокрема, він наголошував, що Рамон Руїс перебував під великим впливом гербартіанства та схоластики, прихилявся перед педагогічною традицією та виступав проти модерного педагогічного реформаторського руху [1, с. 325].