Історичні аспекти важковиховуваністі як соціально-педагогічної проблеми

Abstract

Проблема важковиховуваності у соціальній педагогіці не є новою. Термін «важкі діти» вперше з'явився у другій половині XIX ст. У працях вчених того часу О. Зака, Д. Дріля, П. Каптерєва, П. Лесгафта, П. Люблинського, С. Познишева, І. Сікорського «важкими» визначалися діти, які не усвідомлюють своїх негативних вчинків, жорсткі і байдужі до страждань оточуючих (Полякова О., 2009). Аналізуючи, що спричинює появу важковиховуваності, вчені підкреслювали – її коріння у ранньому дитинстві, коли формується особистість. Саме в цей час «можуть бути закладені погані зерна, які поступово розвиваються і на початковому етапі дають гіркий плід». Проблема важковиховуваних у кожний історичний період вирішувалась по-різному. Чимало старих методів виховання сучасному педагогу вважаються дивними і незрозумілими. Свого часу гуманістична педагогіка теж мала багато противників, і тому таким видатним педагогам А. Макаренку, В. Сухомлинському та іншим доводилося ціною неймовірно важких зусиль, поєднуючи практичну, наукову і просвітницьку роботу, обґрунтовувати доцільність педагогічного підходу до «важкої дитини» (Нагорнюк Г., 2007). Полемізуючи з вченням про існуючу «вроджену дефективність» частини дітей, педагогигуманісти вважали, що формування особистості відбувається завдяки дії багатьох умов.