Реформаторські атрибуції соціальної педагогіки на межі ХІХ – ХХ століть

Abstract

Соціальна педагогіка на межі ХІХ – ХХ століть оформлювалася як самостійний науковий напрям у новітньому реформаторському інтелектуальному русі, спрямованому не просто на перегляд остовів «класичної» освіти, а на рішучу боротьбу з усім «старим» у вихованні та зведення «нового» виховного укладу. Поява реформаторської педагогіки і її кульмінаційне розгортання на зламі ХІХ і ХХ століть – живе свідчення вичерпності філософсько-теологічної парадигми в педагогічному мисленні та освітній практиці. Методологія класицизму освіти, меморизму школи і месіанізму вчителя не могла далі відповідати викликам «індустріального віку». Реформаторський педагогічний рух був представлений розмаїттям течій та напрямів, і говорити про нього як про єдиний порив, що раптово охопив душі численної когорти прогресивних педагогів, можливо тільки умовно.