Війни з Московською державою на теренах Чернігово-Сіверщини за литовсько-польської доби (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.).

Abstract

Мета дослідження – узагальнити перебіг військових конфліктів на теренах Чернігово-Сіверщини між Великим князівством Литовським, а з 1569 р. – Річчю Посполитою, та Великим князівством (від 1547 р. – царством) Московським, протягом ХVІ – першої половини ХVІІ ст. Методика дослідження спиралась на використання проблемно-хронологічного, історико-генетичного, історико-порівняльного та логіко-теоретичного методів. Проблемно-хронологічний метод вбачає систематизацію фактів у хронологічній послідовності, що дозволяє реконструювати історичні події з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків. Історико-генетичний підхід дозволив висвітлити розвиток військових конфліктів у процесі, а використання історико-порівняльного підходу дало можливість реконструювати події та провести пошук історичних паралелей. Наукова новизна. Екстраполяція теорії «фронтиру» на вітчизняну історію породило тезу про визначальну роль степового кордону в історії українського козацтва. Але окрім «козацької» цілком логічно вести мову і про «боярську» ділянку цього фронтиру, яка проходила по Чернігово-Сіверщині. Також у статті вперше в історіографії зазначений день розгрому Філоном Кмітою московського загону під Остром – 11 квітня 1562 р. Висновки. У ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Чернігово-Сіверщина стала ареною боротьби між литовсько-польською та московською державами. Регіон мав стати плацдармом для подальшої експансії Московського князівства, але цей потенціал не був реалізований. Подальшому просуванню завадили подніпровські Любецька та Остерська волості (від середини ХVІ ст. – староства) Київського воєводства. Постійне життя на кордоні породжувало специфіку функціонування соціальних інститутів, до оборони литовсько-польської держави були залучені широкі контингенти людності, основу яких складало дрібне боярство.